Научи меня, мой Боже, жизнью праведною жить.
Чтобы я могла всецело Тебе отдаваться.
Научи меня, мой Боже, Тебе верно служить,
Чтоб, постигнуть Твою мудрость, могла я сражаться.
Научи меня, мой Боже, всех искренно любить.
Чтоб могла я пред Тобою покорно смиряться.
Научи меня, мой Боже, выбирать с кем дружить,
Чтобы смело на него я могла полагаться.
Научи меня, мой Боже, никого не судить.
Чтобы пред Тобою мне с достоинством держаться.
Научи меня, мой Боже, зло творящего, простить,
Чтобы от ответного удара воздержаться.
Научи меня, мой Боже, людям радость дарить,
Чтобы мне, когда бывает грустно, улыбаться.
Научи меня, мой Боже, всех за всё благодарить,
Чтоб на ближнего и на родных не обижаться.
Научи меня, мой Боже, во мне веру укрепить.
Чтоб могла уверенность иметь и не сдаваться.
Научи меня, мой Боже, все заботы возложить
На Тебя, чтобы могла я жизнью наслаждаться.
Научи, коль моё сердце мне велит благословить,
Чтобы быть мне искренней, любить и не смущаться.
Научи меня, мой Боже, Твоим Словом дорожить,
Чтобы каждодневно мне в Тебе преображаться.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
